Коли 33-літня чернігівка Валентина Мартинюк розлучилася зі своїм чоловіком, вона вже була мамою семи дітей. Старшому, Віталію, тоді виповнилося дванадцять, а наймолодший, Андрійко, тільки-но народився. Але пані Валентина все-таки вирішила: оскільки особисті стосунки у неї з чоловіком зайшли у глухий кут, дітей вона виховає сама.
«Дітям захотілося козлика, ми його купили – мешкав у нас на балконі…»
Зараз усі діти Валентини Іванівни Мартинюк – уже дорослі. Віталій – підприємець і письменник, він має власне невеличке приватне видавництво, близнята Сергій та Олександр переїхали до Києва й працюють у відомому фітнес-центрі, займаються культуризмом. Григорій повернувся з Польщі, де кілька років успішно займався сільським господарством. Андрійко – студент педуніверситету, майбутній історик. Ганнуся третій рік вивчає філософію в Англії – у Кембріджському університеті. А ще одна донька Валентини Іванівни, яку теж назвали Валею, викладає англійську мову в профтехучилищі.
«Ми дуже любимо свою матусю, – говорить Валентина Мартинюк-молодша. – Вона – найдорожча людина: надзвичайна, добра, лагідна, ніжна. Всі найкращі, найтепліші слова, які тільки є, ми говоримо своїй мамі. Вона для нас – понад усе!»
Донька розповідає, що неня жодного разу нікого з них не вдарила і навіть не поставила в куток. У родині була постійна атмосфера щастя! Діти влаштовували вдома сімейні вистави, розповідали вірші, разом співали пісні: «Мама нам усе дозволяла. Ми займалися всім, чим хотіли. У нас вдома жили і папуга, і голуби, і котики, і собачки. Одного разу нам захотілося козлика. І ось ми купили козлика на базарі, і він жив у нас на балконі. А ми мешкали в дев’ятиповерховому будинку… І для сусідів це було дуже дивно. Всі приходили подивитися, як можна так весело жити!»
Вся родина захоплювалася фотографією. Знімки найчастіше робили на Валу та на Болдиній горі, де гуляли разом. А ще мама завжди наголошувала, що найголовніше в житті – це здоров’я, тому діти росли загартованими та витривалими. Сергій і Олександр – майстри спорту з бодібілдингу, а Віталій був навіть чемпіоном Києва з легкої атлетики. Старші діти залюбки няньчили молодших. Всі разом куховарили, мили посуд, прибирали у квартирі, а також прали і прасували одяг.
«Зазвичай, молоді батьки всі проблеми зводять до того, що, мовляв, ні в що одягнути дитину, ні в що взути…– розповідає Валентина Іванівна. – Але у нашій сім’ї таких труднощів не було: діти доношували речі одне одного. Коли підросли, почали самі заробляти гроші: хто з 12-ти років, хто – з 15-ти. Але у нас зовсім не було матеріального культу. Ми й зараз цінуємо людей не за те, у що вони вдягнуті і який у кого вдома автомобіль. Головне – це інтелект, духовність, цікавий внутрішній світ. Іноді достатньо почути від людини два-три слова, щоб зрозуміти: вона не може бути поруч із тобою».
«Якщо когось пригощали цукеркою, її ділили на вісім частин: для мами та всіх братиків і сестричок!»
Дуже часто хобі дітей ставали й захопленням їхньої матусі. Наприклад, коли наймолодший син Андрій зацікавився репом, вона теж почала слухати стильну молодіжну музику. Як перекладач, пані Валентина нерідко буває за кордоном, де часто заповнює різноманітні анкети. І на запитання про хобі, щиро відповідає: «Реп», шокуючи поважних науковців, громадських діячів, підприємців та політиків.
«Діти не дають мені відчути власний вік, – посміхається вона. – Коли я зустрічаюся зі своїми однолітками чи знайомими, старшими на кілька років, то починаю нудьгувати. Вони говорять про свої болячки, а мені не хочеться підтримувати цю розмову. Бо я в цей час думаю, яку пісню запише мій Андрійко, яку книгу видасть старший син Віталій».
Валентина Мартинюк говорить, що її найкращі друзі – це діти і онуки Славко й Марійка. Власне, всі вони, хоч і мешкають тепер у різних містах і навіть у різних країнах, залишаються однією дружною родиною, де кожен готовий будь-якої миті прийти на допомогу своїм близьким. Ще в дитинстві, коли когось із дітей пригощали шоколадною цукеркою чи тістечком, ніхто з них ніколи не куштував цей подарунок сам, а неодмінно приносив додому, щоб поділити рівно на вісім частин: для мами і всіх братиків та сестричок.
Валентина Іванівна пригадує зворушливий випадок, який трапився 16 років тому. Її дуже зацікавила професія косметолога. Вона дізналася про курси, які готували фахівців високого рівня. Але коштів на таке навчання не було. Між іншим, розповіла про це дітям, адже у родині звикли відверто обговорювати всі свої успіхи та проблеми. А незабаром на неї очікував сюрприз: «Під вечір мої любі хлопці зібрали свою чоловічу раду, як вони її називали. І дали мені необхідні гроші. Взагалі, кожен із них заощаджував кошти: на джинси чи ще щось. Кажуть: „Мамо, бери ці гроші і навчайся!” І була така гордість у цих словах, що вони змогли мені допомогти! Як вони пишалися, коли я закінчила навчання й привезла додому диплом! Розумієте, вони тоді віддали практично всі свої заощадження, які збирали роками, не замислюючись ні на мить! А це ж була величезна сума в 90-ті роки – 500 доларів...».
Підтримка дітей виявилася не марною. Коли з основною роботою було сутужно й зарплату затримували, Валентина Мартинюк заробляла кошти завдяки своїй новій спеціальності. Взагалі ж, у неї дві вищі освіти – філологічна (англійська мова) та соціального працівника. Причому, ще один виш вона вирішила закінчити, коли вже стала мамою семи дітей! Нині пані Валентина працює перекладачем і психологом. Вона ніколи не втрачає оптимізму, вірить, що її родина зможе подолати будь-які труднощі.
«Я припустилася великої помилки: якби все розпочати спочатку, вас було б 10 чи навіть 12!»
«Дуже часто, протягом багатьох років, я чую від різних людей: „От ненормальна, це треба ж, начебто і освічена, а народила сімох!” Але уявіть собі, як мені гарно на душі, коли дні народження у моїх дітей і наймолодший говорить: „Мамо, дякую, що ти мене народила!” Адже п’ята-сьома дитина може народитися не в кожної жінки... І я вважаю, що материнство – це величезне щастя!» – переконана Валентина Іванівна.
На всі свята Валентина Мартинюк отримує вітальні листівки навіть від жінок, які раніше дружили з її синами. На жаль, перше кохання рідко коли завершується шлюбом. Але вона зберегла навдивовижу теплі, приятельські стосунки з колишніми подругами своїх синів. Настільки дружні, що ці жінки пишуть у листівках: «Дорогій Валентині Іванівні – з великою любов’ю та повагою!».
«Якось донька запитала у мене: „Мамо, все-таки тобі з нами було непросто... Якби раптом усе повернути спочатку, скільки дітей ти б народила?” — Я кажу: „Ти знаєш, донечко, я зробила велику помилку... Тож, якби можна було все розпочати вдруге, вас було б не семеро, а, як мінімум, 10 чи навіть 12!» – посміхається пані Валентина.
Всі друзі, колеги та знайомі вважають Валентину Мартинюк успішною жінкою. Однак вона переконана, що кожен здатний стати ковалем власного щастя. Адже, якщо дуже захотіти та докласти зусиль, можна здійснити навіть те, що здається неможливим. Наприклад, самотужки виховати сімох дітей.
Сергій Дзюба
